Душа-це те,   що робить  траву-травою, дерево-деревом, людину-людиною.

Без душі трава-сіно, дерево-дрова,людина-труп.

 (Григорій Сковорода)

     Душа дитини – ніжна та тендітна. Щоб створити стан психологічного комфорту для її розвиту батькам необхідно:

– дозволити дитині відмовлятися від дискомфортної діяльності, уникати практики примусу;

– заохочувати її ініціативу;

– стимулювати бажання самостійно проявляти творчість;

– надавати право на вільний час, який можна витрачати на власний розсуд;

– давати змогу доводити розпочату справу до кінця і бачити кінцевий результат своєї діяльності;

– забезпечувати спокій  удома, відмовлятися від критики, різких жестів, авторитарних дій, принизливих ,

недоброзичливих висловлювань;

– відмовитися від надмірної опіки;

– постійно зміцнювати в дитині впевненість у собі , у власних силах;

– не перехвалювати  дитину, але і не забувати  заохочувати її, коли вона на це заслуговує. Пам’ятайте, що

похвала так само, як і покарання, має бути співвіднесена з вчинком;

– не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (тим, якою вона була вчора, і,

можливо, буде завтра);

– не оберігайте дитину від повсякденних справ, не вирішуйте за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її

тим, що їй не під силу. Нехай дитина виконує доступні їй завдання й одержує задоволення від зробленого;

– уникайте крайнощів: не можна дозволяти дитині робити усе, що їй заманеться, але не можна й усе

забороняти, чітко вирішіть для себе, що можна і чого не можна, узгодьте це з усіма членами родини;

– не карайте дитину поспішно, не розібравшись, покарання має бути справедливим. Покарання діє, коли

воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість;

–  приділіть дитині досить уваги, нехай вона ніколи не почувається забутою. Нехай ваша дитина щохвилини

відчуває, що ви любите, цінуєте й приймаєте її. Не соромтесь приголубити і пожаліти. Нехай вона бачить, що

бажана і важлива для вас.

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

–  якщо дитину постійно критикують , вона вчиться ненавидіти;

–  якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною;

–  якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою;

–  якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

–  якщо дитина росте в докорах, вона житиме з постійним „комплексом провини”;

–  якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

–  якщо дитина росте в чемності, вона вчиться бути справедливою;

–  якщо дитина  росте у безпеці, вона вчиться довіряти людям;

–  якщо дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

–     якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості, вона вчиться знаходити любов  у світі та бути

ЩАСЛИВОЮ!

Як поводитися батькам та  оточенню

схильної дитини до ризику життя

Стратегічними напрямками  батьківської допомоги дітям із ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків в сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у

родині. Усі ці заходи мають призвести до підвищення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли дії втрачають будь-який сенс.

 Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі підходи:

{C}·        Завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині – це підсилює впевненість у собі, віру в майбутнє, покращує її стан.

{C}·        Не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог до результатів  навчання тощо.

{C}·        Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, аби вона відчула, що її дійсно люблять.

{C}·        Сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є – не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, ваше продовження.

{C}·        Підтримуйте самостійні прагнення дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.

У випадку, коли діти виявляють ризик до життя тенденції або відчай, слід поводитися наступним чином:

{C}1.      1. Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

{C}2.     2.Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

{C}3.     3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

{C}4.     4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою»,  не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

{C}5.     5. Зосередьте свою увагу на почуттях  дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

{C}6.     6.Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

{C}7.     7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

{C}8.     8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

{C}9.     9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її бік, а не бік інших людей, які можуть завдати їй болю.

{C}10.  10.    Дайте своєму синові чи доньці знайти власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

{C}11.   11.    Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними й дурними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід примати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

{C}12.  12. І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!

 У випадку, якщо існує реальний ризик до життя або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити таке:

1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення дворічного спілкування.
2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні психологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас – перемогти страх перед бесідою, щоб обов’язково відбулося спілкування і обговорення проблем.
3. Діти у стані кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація – жести, доторки тощо.
4.Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м’якість і наполегливість, терпіння і максимальний прояв співчуття і любові тощо.
5. ОБОВЯЗКОВО зверніться до кваліфікованого психолога.