«Процес навчання – специфічна форма пізнання об'єктивної дійсності, оволодіння суспільно-історичним досвідом людства; двосторонній процес взаємопов'язаних діяльностей учителя (діяльності викладання й діяльності з організації й управління навчальною діяльністю учня) і діяльності учнів (учіння), спрямований на оволодіння учнями системою знань з основ наук, вмінь і навичок їх практичного застосування, розвиток творчих здібностей учнів».

Загальна дидактика обіймає всю діяльність педагогів, яку називають викладанням, і навчально-пізнавальну діяльність учнів, яку визначають як учіння. Ця активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія учителів і учнів визначається як процес, навчання, під час якого останні засвоюють певну сукупність знань, формують необхідні практичні навички та вміння, всебічно розвивають свої інтелектуальні та фізичні здібності і кваліфікацію, формують і розвивають свою особистість.

Має бути тісний та плідний союз між викладанням і учінням, інакше процес навчання практично не виконуватиме своїх суспільних функцій та не досягне мети. Процес навчання є центральним елементом навчального процесу.

«Навчальний процес – це система організації навчально-виховної діяльності, в основі якої – органічна єдність і взаємозв'язок викладання й учіння; спрямована на досягнення цілей навчання й виховання».

Основні ознаки навчального процесу – це:

• системність,
• гуманність,
• демократичність,
• особистісна спрямованість,
• цілісність,
• комплексність,
• планомірність,
• націленість на конкретний результат,
• тривалість,
• організованість.

Центральними його постатями виступають суб'єкти навчання (педагог і учень), між якими повинні існувати суб'єкт-суб'єктні взаємини. Я. І. Сікорський підкреслює: «Навчання ми розглядаємо як процес суб'єктної взаємодії».

Осмислення педагогічної діяльності в контексті сучасних дидактичних концепцій показує, що вчитель і учень постають як суб'єкти творчого процесу, які намагаються досягти спільної мети – сходження учня як особистості на новий рівень індивідуального розвитку, суспільних можливостей і соціальної інтегрованості. Ця мета для них стає спільною, бо наскільки перший прагне навчати, виховувати, загартовувати другого, настільки ж другий прагне освіти та життєвих перспектив.

Безперечно, це не означає повної тотожності обох суб'єктів дидактичного процесу. Вчитель як старший, наставник, вихователь виконує завдання лідера цілеспрямованого спілкування та співдії, адже «дитина соціалізується, не пасивно сприймаючи різноманітні впливи, а поступово переходячи від позиції об'єкта соціальної взаємодії до позиції активного суб'єкта. Дитина активна тому, що в неї є потреби, і якщо виховання враховує ці потреби, воно сприятиме розвиткові активності». «Звідси завдання педагога – допомагати дитині зосередитися на самій собі, створювати для цього різноманітні ситуації для закріплення гуманних відносин за сформованим на цій основі мотивом».